Міжнародні моделі правового регулювання протидії кіберзлочинності: рекомендації для України
DOI:
https://doi.org/10.32631/pb.2025.4.05Ключові слова:
кіберзлочинність, кібербезпека, Будапештська конвенція, міжнародне співробітництво, правове регулювання, гібридна війна, кіберзахист, Україна.Анотація
У статті здійснено всебічний аналіз міжнародних моделей правового регулювання протидії кіберзлочинності, визначено їхні ключові елементи, тенденції розвитку та можливості впровадження в українське законодавство. Розкрито універсальні підходи, розроблені в межах Ради Європи й ООН, а також регіональні моделі Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, країн Азії та НАТО. Особливу увагу приділено Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність 2001 року, її додатковим протоколам і сучасним механізмам міжнародного співробітництва. Продемонстровано, що Конвенція стала основоположним документом у сфері уніфікації правових підходів до криміналізації діянь, пов’язаних із використанням інформаційних технологій, і створила основу для транскордонного обміну електронними доказами.
Метою дослідження є узагальнення міжнародного досвіду протидії кіберзлочинності та розроблення рекомендацій щодо його адаптації в Україні. Методологічною основою стали системний, порівняльно-правовий, історико-правовий і аналітичний методи, які дали змогу виявити закономірності формування сучасних моделей кібербезпеки. Проаналізовано нормативно-правові акти, міжнародні договори, наукові праці та практичні ініціативи держав у сфері кіберзахисту.
Висвітлено участь України в міжнародних програмах і проєктах, спрямованих на розвиток кіберстійкості, зокрема в межах співпраці з Європейським Союзом, НАТО й ООН. Обґрунтовано необхідність гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами, вдосконалення процедур збору та використання електронних доказів, а також посилення інституційної спроможності правоохоронних органів. Наголошено, що після початку повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року кіберзлочинність стала одним із ключових інструментів гібридної війни проти України.
Наукова новизна полягає у визначенні перспектив розвитку національної системи протидії кіберзлочинності на основі міжнародних практик. Отримані результати мають практичне значення для вдосконалення правового регулювання, посилення міжнародного співробітництва та забезпечення кіберстійкості держави в умовах сучасних загроз. Запропоновані висновки можуть бути використані для розроблення національної стратегії кібербезпеки та підвищення ефективності міжвідомчої взаємодії у сфері протидії кіберзлочинності.
Завантажити
Посилання
1. Bartoli, L. (2024). Cybersecurity and the Fight against Cybercrime: Partners or Competitors? European Journal of Risk Regulation, 16(2), 498–513. https://doi.org/10.1017/err.2025.31.
2. Chiara, P. G. (2024). Towards a right to cybersecurity in EU law? The challenges ahead. Computer Law & Security Review, 53. https://doi.org/10.1016/j.clsr.2024.105961.
3. Hakmeh, J. (2024). The UN convention on cybercrime: a milestone in cybercrime cooperation? Journal of Cyber Policy, 9(2), 125–130. https://doi.org/10.1080/23738871.2024.2441549.
4. Juszczak, A., & Sason, E. (2023). The use of electronic evidence in the Area of Freedom, Security and Justice: An introduction to the new EU package on e-evidence. EUCRIM, 2, 182–200. https://doi.org/10.30709/eucrim-2023-014.
5. Kuczyńska, H. (2024). The EU E-evidence Package from the Polish Perspective: High Time for a Systemic Change. Studia Iuridica Lublinensia, 33(5), 9–28. https://doi.org/10.17951/sil.2024.33.5.125-153.
6. Punda, О., Vavrynchuk, M., Kohut, O., Kravchuk, S., & Prysiazhniuk, M. (2023). The Legal Status and Capabilities of Cyber Police in Ukraine: The Reasons for the Existence of Frauds with the Use of IT Technologies. Pakistan Journal of Criminology, 15(2), 85–97.
7. Ristvej, J., Tonhauser, M., Chovanec, D., Kubás, J., Kollár, B., & Zamiar, Z. (2025). Cyber resilience conceptual model for the European Union NIS2 standards implementation in Slovakia. Scientific Reports, 15. https://doi.org/10.1038/s41598-025-12829-3.
8. Romaniuk, V. V., & Ablamskyi, S. Ye. (2024). Criteria for the admissibility of digital (electronic) evidence in criminal proceedings. Law and Safety, 2(93), 140–150. https://doi.org/10.32631/pb.2024.2.13.
9. Sachoulidou, A. (2024). Cross-border access to electronic evidence in criminal matters: The new EU legislation and the consolidation of a paradigm shift in the area of “judicial” cooperation. New Journal of European Criminal Law, 15(3), 256–274. https://doi.org/10.1177/20322844241258649.
10. Schmitz-Berndt, S. (2023). Defining the reporting threshold for a cybersecurity incident under the NIS Directive and the NIS 2 Directive. Journal of Cybersecurity, 9(1). https://doi.org/10.1093/cybsec/tyad009.
11. Snail ka Mtuze, S., & Musoni, M. (2023). An overview of cybercrime law in South Africa. International Cybersecurity Law Review, 4, 299–232. https://doi.org/10.1365/s43439-023-00089-8.
12. Spiezia, F. (2022). International cooperation and protection of victims in cyberspace: welcoming Protocol II to the Budapest Convention on Cybercrime. ERA Forum, 23, 101–108. https://doi.org/10.1007/s12027-022-00707-8.
13. Tosza, S. (2024). Electronic Evidence after E-evidence Package’s Adoption: Challenges for Application and Unresolved Problems. Studia Iuridica Lublinensia, 33(5), 237–252. https://doi.org/10.17951/sil.2024.33.5.237-260.
14. Tropina, T. (2024). “This is not a human rights convention!”: The perils of overlooking human rights in the UN cybercrime treaty. Journal of Cyber Policy, 9(2), 200–220. https://doi.org/10.1080/23738871.2024.2419517.
15. Vandezande, N. (2024). Cybersecurity in the EU: How the NIS2 – directive stacks up against its predecessor. Computer Law & Security Review, 52. https://doi.org/10.1016/j.clsr.2023.105890.
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 М. В. Мордвинцев, Д. В. Пашнєв, О. В. Хлєстков
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
