Провокація кримінального правопорушення: проблеми визначення правової природи та нормативної моделі

Анотація

Статтю присвячено визначенню правової природи провокації кримінального правопорушення та розробленню пропозицій щодо оптимальної моделі законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за такі діяння. Встановлено й охарактеризовано бінарну сутність провокації, у якій поєднуються ознаки співучасті (у вигляді підбурювання) та причетності – квазіправомірної активності, що має самостійну суспільну небезпечність, посягаючи на відносини у сфері правосуддя. Виокремлено два види провокації: службову та цивільну. Окрему увагу приділено правовій оцінці дій правоохоронців у контексті практики Європейського суду з прав людини щодо розмежування провокації та правомірної діяльності з документування кримінально протиправної поведінки. Запропоновано зміни та доповнення до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за службову й цивільну провокацію. Розроблено проєкт нової норми – ст. 384-1 Кримінального кодексу України «Службова провокація кримінального правопорушення», у якій службова провокація визначається як дії працівника правоохоронного органу з підбурення особи на вчинення кримінального правопорушення з метою подальшого притягнення такої особи до кримінальної відповідальності або шантажу чи дискредитації. Обґрунтовано, що розташування цієї статті після ст. 384 КК України («Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу») є логічним, оскільки провокація кримінального правопорушення за своєю родовою природою належить до правозастосовних фікцій, які по суті є обманом, що надалі стає предметом розгляду прокурора (під час затвердження або складання обвинувального акта) та суду (на стадії судового розгляду). Наведено аргументи на користь доцільності виключення з Кримінального кодексу України ст. 370 «Провокація підкупу» як надлишкової за наявності ст. 384-1 de lege ferenda.

Запропоновано доповнити ст. 27 Кримінального кодексу України частиною 8 такого змісту: «Особа, яка вчиняє провокацію кримінального правопорушення, тобто схиляє іншу особу до вчинення кримінального правопорушення з метою подальшого її притягнення до кримінальної відповідальності або шантажу чи дискредитації, є підбурювачем. Службова провокація кримінального правопорушення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статті 384-1 цього Кодексу». Вказане доповнення спрямоване на врегулювання питань нормативної дефініції та кваліфікації цивільної провокації.