Цілі сталого розвитку як складова системи національної безпеки: правовий і методологічний підходи

Анотація

У статті досліджено місце та роль Цілей сталого розвитку в системі сучасної національної безпеки України. В умовах зростання глобальних викликів, військових конфліктів, кліматичних змін, інформаційних атак і соціально-економічної нестабільності інтеграція принципів сталого розвитку в державну безпекову політику набуває особливої актуальності. Показано, що Цілі сталого розвитку не можуть розглядатися ізольовано від безпекової парадигми, адже довготривала стабільність можлива лише за умови комплексного підходу, який охоплює економічний, соціальний та екологічний виміри, а також правові й інституційні механізми їх забезпечення. Особливу увагу приділено безпековому виміру Цілей сталого розвитку, зокрема Цілі 16 «Мир, справедливість та ефективні інститути», яка найповніше відображає взаємозв’язок між безпекою і сталим розвитком.

Проаналізовано міжнародні, а також національні нормативно-правові акти, що формують правові засади імплементації Цілей сталого розвитку в Україні, зокрема: Закон України «Про національну безпеку України», Указ Президента України «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року», Державну стратегію регіонального розвитку на 2020–2027 роки, Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату, Стратегію інформаційної безпеки, Національний план відновлення України. Зроблено висновок, що, попри наявність окремих стратегій, нормативно-правова база залишається фрагментарною та потребує уніфікації.

У статті запропоновано комплексний ризик-орієнтований підхід до інтеграції Цілей сталого розвитку в політику національної безпеки, який поєднує системний аналіз взаємозв’язків між безпекою та розвитком, індикаторний моніторинг результатів і прогнозування ризиків. Новизна дослідження полягає у визначенні конкретних прогалин у правовому регулюванні та пропозиції методологічної моделі оцінки ефективності інтеграції Цілей сталого розвитку в безпекову політику України. Аргументовано, що такий підхід дає змогу перейти від декларативного рівня імплементації до практичної реалізації принципів сталого розвитку в секторі безпеки, сприяє підвищенню інституційної спроможності держави та формуванню довгострокової державної стратегії, орієнтованої на запобігання комплексним загрозам і зміцнення демократичних інститутів.