Узагальнення кращих практик зарубіжних держав у сфері протидії корупції для України

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз найуспішніших зарубіжних практик протидії корупції, сформованих у таких державах, як Сінгапур, Грузія, Румунія, Швеція, Південна Корея, Польща, Чехія, Франція, Канада та США. Особливу увагу приділено інституційним моделям, механізмам координації антикорупційної політики. Проаналізовано роль спеціалізованих антикорупційних органів, системи контролю за діяльністю державних службовців, цифровізацію управлінських процедур та інструменти забезпечення прозорості. На прикладі Сінгапуру та Південної Кореї показано ефективне поєднання жорсткого антикорупційного нагляду з високими стандартами державного управління. Досвід Грузії та Румунії засвідчив результативність швидких інституційних перетворень за умови міжнародної підтримки й активного громадського контролю. Шведська модель, навпаки, демонструє довготривалий ефект превентивного характеру завдяки вкоріненій політичній доброчесності і відкритості державного управління.

У результаті порівняльного аналізу виокремлено найефективніші інструменти протидії корупції, що мають потенціал для адаптації в українських умовах. Обґрунтовано доцільність запровадження принципу невідворотності відповідальності, вдосконалення механізмів фінансового контролю, зміцнення інституційної спроможності антикорупційних агентств, упровадження сучасних ІТ-рішень у сфері публічного управління, а також гарантування незалежності слідчих і судових органів. Наголошено на критичній важливості політичної волі на всіх рівнях влади й активній участі громадянського суспільства.

Запропоновано конкретні кроки щодо імплементації релевантних механізмів у законодавство та практику антикорупційної політики України з урахуванням викликів, пов’язаних із воєнним станом і післявоєнною відбудовою.

Особливу увагу приділено аналізу викликів, що супроводжують перенесення іноземного досвіду в український правовий простір. Розглянуто ризики механічного копіювання моделей без урахування соціокультурного контексту. Наголошено на важливості адаптації з огляду на національну специфіку, інституційну спроможність і рівень довіри до державних інститутів.

Стаття може бути корисною для науковців, правників, політиків та експертів у сфері державного управління, які займаються реформуванням антикорупційної політики та розробленням ефективних моделей запобігання зловживанням у публічній сфері.