Проблеми кваліфікації кримінальних правопорушень, пов’язаних із війною, що документуються на деокупованих територіях України

Анотація

Статтю присвячено характеристиці основних проблем кваліфікації кримінальних правопорушень, пов’язаних із війною, в контексті руху деокупації – процесу відновлення юрисдикції України на територіях, які були тимчасово окуповані російською федерацією. Метою статті є виявлення, опис основних теоретико-прикладних проблем кваліфікації кримінальних правопорушень, пов’язаних із війною, на деокупованих територіях, формування пропозицій щодо їх вирішення, забезпечення єдності в застосуванні права.

Емпіричну базу дослідження склали матеріали 250 судових вироків за статтями 111, 111-1, 111-2, 114-2, 436-2, 438 КК України, результати експертних оцінок 115 працівників органів досудового слідства Національної поліції, 40 працівників прокуратури, 10 керівників та заступників керівників слідчих відділів Служби безпеки України.

Виділено, надано опис і пояснення чотирьом базовим проблемним предметним зонам із відповідними типовими ситуаціями застосування закону про кримінальну відповідальність: кримінально-правова кваліфікація артилерійських обстрілів, мінування, заподіяння смерті людині, інших діянь фізично затриманих представників держави-агресора. Для кожної зони та ситуації визначено основні підходи до кваліфікації документованих кримінальних правопорушень та інших подій, які застосовуються у правоохоронній практиці. Здійснено їх критичний аналіз, виявлено недоліки, запропоновано шляхи їх усунення. Здійснено розмежування ситуацій артилерійських обстрілів військових та цивільних об’єктів і з’ясовано їх вплив на кримінально-правову кваліфікацію. Наголошено на необхідності розгортання активної практики кваліфікації та документування фактів ведення агресивної війни за ч. 2 ст. 437 КК України.

Доведено можливість (з юридичної точки зору) вчинення терористичних актів і диверсій протягом та як елементів ведення агресивної війни. Ключовий критерій розмежування цих злочинів – суб’єктивна сторона їх юридичного складу. Практики терору і терористичних атак можуть бути використані та використовуються країною-агресором у загальному контексті агресивної війни проти України. Обґрунтовано хибність підходу до кваліфікації участі у воєнізованих, збройних формуваннях так званих ДНР, ЛНР за статтями 258-3 та/або 260 КК України. Наведено думку про те, що вступ на службу до воєнізованих, збройних підрозділів указаних утворень слід кваліфікувати як державну зраду або колабораційну діяльність за наявності підстав. У випадку примусової мобілізації країною-агресором чи її окупаційною адміністрацією мобілізований таким чином громадянин України має визнаватися жертвою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, та не підлягати утримуванню як військовополонений.