Воєнні злочини і духовність: судити чи пробачити і примиритися

Анотація

Проведення розслідувань воєнних злочинів має чітку мету встановлення фактів про злочини, злочинців і жертв. З іншого боку, питання прощення і примирення як необхідних умов відновлення співіснування колишніх воюючих сторін, які продовжують жити разом в одній громаді, країні, суспільстві (або поруч одна з одною), є абсолютно іншою справою. Розслідування злочинів, встановлення фактів, пошук і притягнення до відповідальності осіб за скоєння цих злочинів – це точна, вимірювана категорія. Прощення та примирення – ні. Ставлячи під сумнів реальні наслідки судових процесів над воєнними злочинами у постконфліктних суспільствах, доведено, що для створення мирного і міцного фундаменту для майбутнього життя недостатньо лише правового підходу до скоєних звірств. Крім того, необхідно знайти шлях до прощення і примирення, без яких суспільства завжди можуть повернутися до «темного минулого». У Новому Заповіті сказано, що тільки правда звільнить нас, але чи притаманна вона людині? Чи може людина по-справжньому прощати, чи милосердя притаманне лише божественним істотам? Чи можуть і чи повинні жертви прощати своїх мучителів, тих, хто спалив їхні домівки, вбив їхніх близьких, зруйнував їхні життя і обтяжив їх спогадами, які не зникають? У країнах, де минулий конфлікт призвів до масових звірств і де після укладення мирної угоди колишні воюючі сторони не пішли різними шляхами, а продовжили жити в одній країні, ця неминуча реальність є тягарем, якщо не ризиком для існування і відновлення постконфліктного суспільства. Значною мірою ситуація є аналогічною і для сусідніх суспільств (країн). Однак питання полягає в тому, чи зможуть судові процеси над воєнними злочинами і покарання воєнних злочинців усунути наслідки цих злочинів, дозволити жертвам звільнитися від цієї віктимності, а суспільствам, що перебувають у стані війни, знайти мир і відновитися.