Договірне врегулювання шлюбних відносин в Україні

Анотація

Проаналізовано договірне врегулювання шлюбних відносин як сучасний правовий і соціальний інструмент регламентації взаємодії подружжя в Україні. Приділено увагу з’ясуванню поняття, правової природи, особливостей суб’єктного складу шлюбного договору, а також порівнянню правового регулювання цього інституту в Україні та іноземних державах з огляду на можливість інтеграції позитивного зарубіжного досвіду. Проаналізовано законодавство різних країн, зокрема Франції та Німеччини, а також розкрито соціальні передумови та наслідки поширення практики договірного врегулювання шлюбних відносин.

Підтримано позицію, згідно з якою шлюбний договір є не лише юридичною формою регламентації прав і обов’язків подружжя, а й соціальним механізмом, що відображає трансформацію інституту сім’ї в умовах зміненої системи цінностей, посилення індивідуалізації та зростання значення приватної автономії особистості. Наведено емпіричні дані, які свідчать про те, що шлюбні договори, попри наявність правових механізмів, залишаються малопоширеними через домінування традиційних уявлень про шлюб, недовіру до юридичних інструментів і низький рівень правової обізнаності населення. Доведено, що шлюбний договір є договором про спільну діяльність, його укладають для зміни законного режиму спільно набутого майна подружжя. Водночас він не містить зобов’язань сторін щодо об’єднання вкладів або спільної діяльності.

Досліджено договірне врегулювання шлюбних відносин в Україні крізь призму сучасних правових підходів. Проаналізовано теоретичні засади, нормативно-правову базу та практику її застосування, розкрито зміст шлюбного договору, визначено його межі. Зроблено висновки щодо доцільності впровадження окремих положень, не властивих українському законодавству щодо шлюбних договорів. По-перше, заборону внесення змін до шлюбного договору визначено радикальною та необґрунтованою умовою; по-друге, вимогу реєстрації шлюбних договорів через суд визнано обтяжливою як для сторін, так і для судової системи.

У підсумку наголошено на необхідності ширшого правопросвітницького підходу, адаптації національного законодавства до сучасних соціальних реалій і підтримки інституту шлюбного договору як елемента відповідального партнерства та соціальної стабільності.